Солов'їна пісня
Я теж раніше соромилася розмовляти українською.це на своїй то землі.....
Отаке виховання і братська підтримка.
У нас така ж історія, в основному суржик, але патріотичному вихованню приділялося багато уваги, так зразу і не скажу в чому воно полягало, та з дитинства відчуваю себе українкою, а пісні наші на душу лягають, а як співаю, то можу заплакати від почуттів.Алцёна написав(-ла):Бачите, як цікаво вийшло, я одна з небагатьох тут, хто живе ближче до Росії, але мова в нас споконвіку була українська (ну суржик, куди без нього
вперше потрапила до Київа у 17 років. Була вражена красою і давниною. Червень, цвітуть каштани, а нас ведуть до нового палацу Україна. Досі не можу забути того відчуття щастя. Так от у 70-ті роки Київ був україномовним, всюди, на вулиці, у танспорті, всюди.Алцёна написав(-ла):Та в Києві ще й за мого дитинства соромно було українською розмовляти
Ну таки добре!fronya40 написав(-ла):я вважаю,в мене добре виходить.
damilaj написав(-ла):Так от у 70-ті роки Київ був україномовним, всюди, на вулиці, у танспорті, всюди.
Люда, ні, не був, це був виняток. Усі хто приїжджав до Київа, починали розмовляти на російскій. А ось жиночки які приїжджали працювати до Київа, ті розмовляли украінською. Я працювала з 75р. на Хрещатику, бачила, чула, велику кількість людей приїжджаючих до мого міста.
Як приємно!! Так оживилась ця тема))
damilaj написав(-ла):а як співаю,
ой, я співаю у ванній))) ооооо, як же я співаю 
Ой, тьох, тьох, соловей щебече 
Були в Туреччині, їздили з Белека в Анталію на шоу "Турецька ніч", ну й в глибокій ночі верталися до готелю. Екскурсовод попросив заспівати автобус українських пісень. Дав нам мікрофон і почалося шоу "Українська ніч краща за турецької". Співали ті, від кому за 35 до 65 років. Та так співали! А ось молоді дівчатка сиділи, сиділи, а потім затягли "Ой, мороз, мороз". Кажуть, що вони теж хочуть співати, але українських пісень не знають.
@Grypana,А як відреагував екскурсовод, мабудь був у захваті? Обожнюю хоровий спів, маю сопрано, вивожу по верху.
Grypana написав(-ла):А ось молоді дівчатка сиділи, сиділи, а потім затягли "Ой, мороз, мороз". Кажуть, що вони теж хочуть співати, але українських пісень не знають.
На превиликий жаль нам не достає музичного виховання молоді. У моємо дитинстві в школі були уроки музики, вчитель грав на баяні. Співали звісно ж комсомольсько- комуністичний репертуар, але й українські народні теж. Також було декілька музичних школ з символічною платнею. Приймали всіх охочих, я закінчила муз школу , грала на аккордеоні та фортепьяно. Нам викладали історію музики, хоровий спів та інше. Важаю, що українська музика та спів дуже впливає на патріотичне виховання дітей.
а я з тих, що не знає українських пісен,зато російских((((((
типу- ох мороз,мороз (((((((((
@fronya40, Якщо маєш вільний час, знайди у себе в місті хорову студію. У на є декілька. Не пожалкуєш. такий позитивний дає заряд. Та й пісень навчишся співати.
Я теж пам'ятаю, що в Києві всі розмовляли російською. В моїй сім'ї теж. Звісно, були родичі в селі україномовні, але скільки там ми спілкувались...
А українську я вивчила в школі і зараз вільно спілкуюсь і російською і українською.
Пам'ятаю, що в інституті був професор, який розмовляв виключно українською і періодично проводив з нами розмови- чому ми, українці, не говоримо українською. А я йому казала, "Какая разница, все люди братья":) Не розуміла я його тоді, так нас виховували...
@damilaj,дякую, але це навряд...
нема такого бажання.Я не можу заставити себе ходити у спорт.зал... а то співати....
А я спiвати зовсiм не вмiю... Ведмiдь (а може й слон) ще при народженнi на вухо наступив, точнiше - на обидва. ))) А слухати дуже люблю!!!
@damilaj, екскурсовод з водієм були у шоці, у захваті - це м"яко сказано. В нас було екскурсійне турне по Турції, дві групи українські. Два автобуса. В нашому 30% було донецько-луганських, з Київа були люди, з Чернівців, Полтави. Так ось наш автобус так і співав. Другий, майже, нікуди не їздив по додаткових екскурсіях. Пляжі, готелі, магазини. І їх екскурсовод з водієм приєднувалися до нас. Бо в нас дуже було весело. Ми обмінювалися не тільки співом, розповідали про традиції, порівнювали страви, побут, вчили турків мові, а вони нас. Ой було гарно!
Співаємо.
А я і не вивчала ніколи російськоі. В п'ятому класі здається одну чверть викладали російську, потім відмінили.
Уже на початках "ери інтернету" в інституті переписувалася з хлопчиною з Росіі, то він мене навчив, що після ш і ж завжди пишеться и. От і вся моя граматика.
Але пригадую дуже неприемний випадок який стався в Києво-Печерській лаврі. На 5курсі я з подружкою поіхали на екскурсію в Киів. Вирішили піти в Лавру. Зайшли щоб взяти спідниці(оскільки були в штанах). Нам дали спідниці і хустини. Ми перепитали чи необхідні нам хустини, оскільки ми ще не одружені ( в наших краях в церкву потрібно ходити в хустині після вінчання, коли священник покриє голову хустиною). На що ламаною украінською отримали відповідь:"Для таких як ви, на стенді спеціально украінською мовою написано, що для входу в храм необхідна хустина". Після цього нам не то що в храм не хотілося йти, а просто захотілося взагалі з Києва втікати. Правда в храм ми таки пішли, хоча з обідрю.
@Akvarel, мама розказувала, що і в нас так заведено було, принаймні, раніше - незаміжнім можна без хустинок
Спойлер
інше трактування - незайманим, ось чому зараз такого звичаю нема, бо й незайманість та вінчання зараз зовсім не пов"язані...
Інно, це тобі хтось не подумавши сказав. А ти співай з усіма хором не дуже голосно, будеш причетна до загального весілля, потихеньку слух розвинеться, а люди нічого не скажуть, бо ти старатимешся. Костю Меладзе в дитинстві теж сказали, що він не має слуху, але ж мудра мама таки віддала його до муз. школи. (Це як раз той час коли до муз. школи приймали всіх). І кого маємо зараз? Композитор з великої літери.УкраИнка написав(-ла):А я спiвати зовсiм не вмiю... Ведмiдь (а може й слон) ще при народженнi на вухо наступив, точнiше - на обидва. ))) А слухати дуже люблю!!!
Дівчатка! Сусля передає всім привіт. І пишається, радіє, цьомає вас за те, що ви розмовляєте українською. 
@lana19,Дякуємо!!! І їй привіт. А чом сама не пише??
Зараз вона не вдома.
Суслі вітання і цьоміки!
Немає інтернету(((
lana19 написав(-ла):Немає інтернету(((
отакої!!! Ну нехай швидше той інет повертається!! Ми її чекаємо!!
@Akvarel, є таке телевізійне розважальне Вар'ят шоу з Притулою.розповідає всякі смішні розповіді.
Ось слухайте.
Зустрілися два священика.Один на Мерседесі,другий на Жигулі. Питання:котрий з них з церкви московського патріархату,а котрий з греко католицької церкви?
Зал регоче.відповідь всім відома.
Анекдот: бувальщина з Закарпаття. Прийшов дорослий син додому, а там батько рушницю мастить.
Син питає - Тату, а нащо то Ви рушницю чистите?
Батько - Та піду, може москалика вполюю
Син - А якшо ж він Вас?
Батько - О, а мене за що?
Що цікаво - анекдот совдеповських часів.
Притягла сюди, може lana перемiстить за адресою
ТРАДИЦІЇ СВЯТ МЕЛАНКИ ТА ВАСИЛЯ
За старим стилем у ніч з 13 на 14 січня українці зустрічали Новий рік. Вечір напередодні називали Щедрим або Багатим. Кутя вважалася основною обрядовою стравою, її обов’язково ставили на покуть перед образами, де стояв дідух. При цьому говорили:
– Собі кутя на покуть, а узвар на базар.
Цікавий звичай, коли батько ховався у кінці столу за пирогами, а мати питала в дітей чи бачать вони його? Діти відповідали, що ні. Тоді батько говорив:
– Дай Боже, щоб і на той рік так не бачили!
Це означало, щоб такий достаток і добробут був і на наступний рік.
Обов’язково 13 січня пекли особливий обрядовий хліб з житнього борошна – книш або пшеничного корочун (паляниця з медом). Останній був поширений на Поліссі та Західній Україні.
Дівчата на Маланки щедрували лише попід вікнами, чоловіки – у хаті.
Традиція колядування і щедрування полягала в тому, що групи тільки чоловіків чи парубків заходили в кожен селянський двір, піснями славили господарів, бажали їм здоров’я, добробуту, за що отримували певну винагороду. При цьому дівчата могли лише щедрувати і тільки на Маланки, але в хату впускали лише чоловіків, дівчата ж щедрували під вікнами або у дворі.
Також на Маланки існували календарні обходи за участю масок «Коза» та «Маланка». Вони мали свій обрядовий сценарій, пісенний і музичний репертуар, територію побутування. Маска «Коза» була пов’язана з язичницькими часами, нею вшановували тварин. А обряд водіння кози був ритуальним дійством. Тут зливалися, спів, магія, музика, танці. У костюм кози – вивернутий кожух, одягався парубок, у руках носив вирізане з дерева примітивне опудало тварини, голова якої мала нижню рухому щелепу. Дуже часто з козою ходив «кіт» – людина, яка носила міх для подарунків. У ритуальному обході виступали також «дід», «баба», «єврей», «циган», «лікар», «козак», «гончарі», «юристи».
У кожній хаті розігрували виставу, обіцяючи господарям щастя і добробуту. У наш час цей обряд і саме театралізоване дійство не збереглося.
Ранок 14 січня, або ж Святого Василя, був логічним продовженням карнавальних обходів на Маланки. Ряджені сходилися на умовному місці в селі, на перехресті доріг. Тут збиралися вже всі – і чоловіки і жінки, від малого до великого. У центрі були музики й парубки, на відстані – дівчата. Люди починали танцювати, це був своєрідний сільських схід.
На Василя важливу роль відігравали прикмети. На Полтавщині спостерігали за хмарами. Якщо вони з півночі – врожай на озимину, з півдня – на ярину.
Також на Василя ворожили дівчата. На Полтавщині хлопці й дівчата опівночі сходилися до річки Ворскла, де розкладали вогонь і робили ополонку. Тримаючи у зубах довгу комишинку, усі одночасно занурювали її у воду, а потім у багаття. У кого раніше загориться той першим одружиться.
14 січня зранку посівали. Робили це хлопчики 7 – 14 років, вони ходили по хатах з торбинками чи рукавицями.
Символічний засів з побажаннями здійснюють лише житом або пшеницею.