Leaderboard

Як ми? - питаєш... Ти знаєш, тримаємось, світе. Між згірклих ночей і війною спотворених днів Ми можемо й досі світанкам рожевим радіти, Й топтати мрійливо стежки волошкових полів… Що в нас? - щоразу турбуєшся, стомлений світе... Бачиш, долаємо вперто кривавий цей шлях! Згарищем стала земля, а ми з вірою садимо квіти, Й тепло бережемо в замерзлих від горя серцях… «І звідки ця віра?!»- украй ти здивований, світе. Хрестами усіяні села, і змиті водою міста… На ціле життя стали старшими враз наші діти, Наповнився смутком їх погляд і стислись вуста… «Хіба так буває?»- тобі й усвідомити важко, Що ми не втопили надію в гарячих сльозах… Бо як до гніздечка свого повертається пташка, Так само щасливе життя повернеться до нас! Людмила Лубинець