Leaderboard

О, це ж пугач! Згадалося, як в дитинстві мені виділили окрему свою кімнату, а я мала, років 7, така щаслива і горда тим була, але все ж боязно було там самій спати) і батькам признатися не хотіла, що мені страшно, бо це ж ціла пригода спати в своїй кімнаті) Я любила вночі з ліжка вдивлятися в зоряне небо, верхівки дерев, це було так містично і цікаво) Аж якось однієї ночі лежу, дивлюся в ніч і тут бачу на ліхтарі, навпроти вікна, в місячному світлі ось такого величезного пугача. Сидить нерухомо, великий, надутий і здоровенними очиськами з отими грізними бровами дивиться мені прямо в очі. Він не кліпає, і я не кліпаю, і не дихаю) Скільки часу пройшло - не знаю, пів ночі, точно) Аж тут мама, наче як щось відчула, зайшла до мене в кімнату - пугач повільно і поважно хлопнув крилами і полетів. Ох і страшно мені тоді було! Але в той же час якось захопливо і цікаво) А маму я тоді від себе не відпустила до ранку) Скільки років пройшло, а я досі це пам'ятаю)

Сьогодні на вулиці так скверно( так казала моя бабця) і ось така птаха прилетіла погрітися. Чи просто посидіти) чесно кажучи, перший раз бачу. Мабуть що з самого Хогвардсу) 470039219_8727799413997574_6058527562292110501_n.mp4