РАДУШКА

Читаю. Плачу. Це з інету https://t.me/dmitriy_chekalkyn/17499 Хлопець після полону розповідає мамі: - Ми до останнього не вірили в обмін. Бо вони нас так дурять, так знущаються... Возили і на розстріли, і на обміни... А потім вертають і сміються з нас. І коли зайшов військовий в бусік і сказав: - Ви вдома, хлопці, Слава Україні! - я просто почав дихати, а то сидів і не дихав, мам, правда. І коли бачили людей вздовж дороги, що нас зустрічали, з прапорами, з квітами, з плакатами, то як в кіно було, як не з нами. І потім, як доїхали вже, перша цигарка, обійми, телефон дали, я твій номер забув, мам, уявляєш, ти ж не сердишся, бо хіба ж можна забути твій телефон, я його всі два роки подумки повторював. Ну як в дитинстві ти мене вчила - мене звати...., я живу..., телефон мами.... Хлопці плакали, а я ні. А вже в лікарні нам одяг дали і повели в столовку. А там їжа, мам. Там на столі кожному по три миски різного. Я не знаю, я за місяць в полоні стільки не їв. І запах супа. В мене аж голова закрутилася. Миска така глибока, супа аж до країв. Я ложкою так обережно брав, щоб нічого не пролилося, а руки так трусилися, мама, я ж хотів, щоб я гарно їв, а хотілося схопити миску і просто так випити все. І руки ж трусяться. А їсти, як мені їсти хотілося, ти не уявляєш. А я ж так обережно, щоб же гарно... Там жіночка ходила, підсипала нам все, доливала, підійшла до мене, обняла, голову гладить, як бабуся колись, поцілувала в скроню - їж, каже, дитинко, я ще принесу. І отут я заплакав. Я їв і плакав, очі боявся підняти, бо соромно. А потім глянув, а ми майже всі такі - їмо і плачемо. А суп, мам, я смачнішого в житті не їв. Ти ж не ображаєшся, мам? Текст Oksana Makarenko. Її фейсбук забанив на місяць. За цей текст. А тих, хто нас вбиває, мучить, знищує, - тих Фейсбук не банить. Чомусь.

я зверху під кришку кладу лист хрону та сиплю на нього. Але це при заквашуванні на зиму. Хоч огірки, хоч помідори. А в ульотні просто сиплю у розсол холодний. Вона дає прикольний смак. Старший син той розсол випиває. За ним не встигнеш! Я помідори штрикаю спицею

Підтверджую! Але я лінуюся часник в кожен помідорчик тикати, то просто ріжу та вкидую. Ще можу порошок гірчичний вкинути (1 столову ложку з верхом на 3-хлітрушку). СМАКОТА!

Привіт, дівчата! О п'ятій прокинулася, бо вжахнуло. Район мій, але ближче до мого брата. Там каміння у двір летіло. Так в нас усе ціле. Поки що. Русня - підараси!

Не можу спокійно дивитися на фото з дітьми. Головки голі, крапельниці... Тварюки! Як можуть жити з таким тягарем ті, хто таке робить? Бездушні у прямому сенсі! Нема в них Душі!

Без коментарів ПАРКАН.MP4

Добридень, дорогенькі! Харків - залізобетон! Харків - Україна! Увесь цей нескінчений кошмар тільки додає сил триматися. Над містом майже постійно кружляють дрони-розвідники. Ми знаємо - над яким районом літають, то туди будуть стріляти. Таке враження, що місто поділене на квадрати і його обстрілюють по якійсь схемі. Але Аня підстриглася та пофарбувала волосся. А завтра з подружкою збирається пити пиво, бо, коли ж його пити, як не у неділю? та під не такі вже й далекі, але, все ж далекі, вибухи... А на десерт в нас буде своя суничка-полуничка з морозивом! З цією клятою війною кожен прожитий день став святковим. Справжні друзі стали ближчими (не зважаючи на відстань між нами), а НЕсправжні відвалилися, як висохлий бруд. Навіть Душа не болить за "втрату". Хіба будеш плакати за шматом багнюки? "Рідна кров" виявилася не такою вже й рідною. Видно, правду кажуть, що справжня рідня дуже рідко зустрічається в одній сім'ї. Тримаємося, дівчата! Бо тим, хто там, боронить нашу багатостраждальну НЕНЬКУ, треба знати, що їх чекають! Що в них вірять!

Сьогодні КАБ прилетів по кладовищу, де моя сімейна ділянка. Там 10 поховань в одній огорожі. Не знаю, чи постраждала. І не знаю коли зможу попасти туди. Ну, що їм зробили наші могили???

Привіт усім добрим людям! Учора в нас тривога була більше 16 годин безперервно! Чим тільки не пуляли! Триндець! ППО - котики! Багато збили. Але ракети ж! Є влучання. Дуже мало часу ракети до нас летять, на жаль.

Свєтік, ТГ та вайбер тільки. На форумі можу тільки з великого компа. А біля нього буваю раз на день зазвичай. Вибачайте. Виправлюся. Може.

Добридень, дорогенькі! В мене усе йде, як йде. На тривогу вже майже ніхто увагу не звертає, бо ховатися нікуди у приватному секторі. Єдине... намагаюся не ходити зі двору, коли загроза постійна. У суботу ледве встигла збігати до магазину між тривогами. Дуже надіялася, що у велике світле свято Христового воскресіння не буде обстрілів. Ага. Не з цими клятими братосусідами. Діти знов поїхали з онуками до Ужгороду, то я знов живу на дві хати (поки метро працює). Часу вільного зовсім нема. Може воно і на краще. Коли багато справ, дурні думки до мізків не лізуть Тримаємося! Треба дочекатися нашої Перемоги у світлому розумі! Все буде Україна!

https://www.youtube.com/watch?v=WHIX2fz56vI

Реальна правда. ЦЕ Мар'їнка. Була. Колись.

Цікаво, к нам забігають оті... "с лучиками добра"?