Я теж тут. Заглядаю, но писати щось нема настрою зовсім. Все вже так набридло, сил нема. Да і писати нема чого. Гарних новин мало, а погані новини нікому не потрібні. Живемо в постійний тривозі. Таке враження що тривоги в нас нескінченні. Завиває постійно- і вдень , і вночі. З 1 вересня можно сказать що занять у школяриків нема. Про офлайн навчання не мріють даже ті школи, в яких є укриття. А дістанційка теж не працює, бо не можливо вести уроки, коли тривога гуде постійно. Це вже обов'ззкова традиція, в 7.55 замість дзвінка діти чують тревогу. Все, заняття скінчились і не почавшись. Батьки в шоці, бо вчителі записують уроки,викладають в класрумі (чи як там оно називається?) но уроки практично самі не взмозі проводить. А все пояснювать новий матеріал приходиться батькам. А потім ще і домашку з ними робить. А це ж потрібно самому з начала урок подивиться, щоб щось пояснити. Особливо учням навчальної школи. Старші хто хоче, той і сам матеріал знаходить. Чула вже розмови що в деяких школах батьки вже почали писати заяви що уроки проводились в час тривоги (дистанційно зрозуміло що ). В більшості наших шкіл нема нормальних укриттів, тому надії на офлайн обученіє , даже коли ворога проженуть подалі, у нас нема.
Знов почались обстріли. То раніше частіше було вночі, зараз вдень. Вот третю добу обстрілюють один і тот же район ( наш) з самого рання. Сьогодні так ракети з самого рання, в 6. 24 летіли ( тривога тіки скінчилась , а нову не встигли включити, дали вже в 6.27 ).Дві ракети прямо над головою просвістили, а третя трохи з другого напрямку, но теж в одне і теж місце попали. Я на роботі була, тіки вийшла на вулицю, чую гуркіт не понятний приближається, я в корпус тіки заскочила, як чую прильот один за другим. Аж стіни ходуном заходились. Я до вікна - вже дим с двух точок підіймається .Через пару хвилин знов гуркіт, і знов столб диму.