Хорошие стихи заходят в душу...

[Natali06 18 128]

Не живемо, а вибачаємось.

Хтось завжди зазирає у вікно.

Хтось потайки обнишпорює душу.

Хтось на людей нацьковує юрму. .

Я все щось мушу, мушу, мушу!

А, власне, що я винна і кому?!

© Ліна Костенко

[lana19 20 620]

Мне с грустинкою кофе, пожалуйста, можно?
Мне с грустинкою кофе и с дымкой коричной.
Есть в неважности мыслей закон непреложный:
Улыбаясь, всегда отвечать - Все отлично!
И следить за неясным зимы измененьем
От красавицы робкой к легенде столичной,
И молчать, запасаясь до краю терпеньем,
И легко отвечать - У меня все отлично…
 

[Natali06 18 128]

Мужик однажды к Богу обратился:
"Ну, что за жизнь?" - он громко возмутился.
"Пашу я на работе,словно вол.
Ну, а жена? Лишь ужин мне на стол
И утром - завтрак. А, потом весь день
бездельничает, ей одеться лень!
Где справедливость, Господи, скажи?
И ты мои проблемы разреши!"
"Тут нет проблем- ему ответил Бог
Ведь нет того, чего бы я не смог.
Я поменяю вас с женой полами
А, дальше, вы уж, разбирайтесь сами!"
"Да! Я согласен! Вот уж отдохну!"
"Да будет так!" Бог тяжело вздохнул...
И тут всё началось для мужика:
Уборка, стирка, то - пришей рукав,
Детей умой, им супчику налей...
Один другого посадил на клей,
То - в школе с двойкой сына разберись,
То - в магазин...Как белка - вверх и вниз,
Уроки детям делать помогай,
А, ночью, с мужем -...
Недолго выдержал ту карусель мужик,
Всего неделю и мужчина - сник.
Опять взмолился:"Боже, помогай!
Не ведал я, что жизнь мужчины - рай!
Верни назад, ведь женщина я - временно,"
Но, Бог ответил:" Поздно! Ты - беременна!

[Natali06 18 128]

Колись я не читатиму казки, 
Не буду цілувати діток рани. 
Я знаю, швидко пролетять роки, 
І більше не захочуть діти мами!

Колись піти я зможу вже без них. 
За руку теж не буду їх тримати. 
Та знаю, що і серед днів таких 
За них я буду, все ж, переживати!

Колись не буде: "мама, йди сюди..." 
Колись не буде: "мама, йдем гуляти..." 
Колись не буде" "мама, щось купи..." 
Не буде: "мама, ми вже хочем спати..."

Колись сімейні фото на стіні 
Про будні й свята діток нагадають! 
А зараз сонно просять увісні: 
"Накрий... Бо наші ніжки замерзають!"

Колись у мене буде вільний час 
Колись для себе зможу щось зробити. 
Та знаю, що думками повсякчас 
Дітьми я буду безперечно жити!

То ж поки ще мене біля дверей 
Чекають найдорожчі дві людини, 
Біжу в обійми до своїх дітей 
Й радію їх дитинством щохвилини!

Христина Кравчишин

[Pere4ka 6]

Стихи не пишу.... Но почитать люблю! Спасибо!....

[Вит 144]

Арина Пасечник  

 

Взрослые! Если грустите,
Кошки скребут на душе –
Детство в аптеке спросите:
В капельках или в драже.
Пару цветных витаминок,
Капелек с сахаром пятъ –
И босиком без ботинок
Прямо по лужам гулять.
В ваших глазах отразится
Небо такой синевы...
Солнцем, травинкой и птицей
Будто бы станете вы.
Снова деревья большие,
Хочется петь и играть!
...Может, вы даже решите
Больше детей не ругать?
Детства волшебное царство –
Радость весёлых проказ...

Жаль, что про чудо-лекарство
Мамы не знают пока.
Но не беда! Слава Богу,
Вместо чудесных затей
Взрослым придут на подмогу
Смех и улыбки детей!

 

 

[Natali06 18 128]

А Боги смеялись все утро и вечер
Смешила их фраза: «Случайная встреча»…

Они от души, аж до слёз хохотали:
Наивные люди! Вам шанс просто дали!

Случайностей мало, счастливых – тем паче!
Всю жизнь можно ждать, свято веря в удачу…

А мы вас столкнули совсем не случайно,
И что с вами будет, поверьте, не тайна…

«Случайная встреча» в толпе многолюдной…
Средь сотен людей… – настоящее чудо!

Так в жизни бывает порой… невзначай:
«Случайная встреча» – знак свыше – с луча…

Совпали маршруты и время, и дни…
Совсем не случайно столкнулись они.

Понять бы всё это ещё… чтобы впредь
Любимых своих – как зеницу беречь!

© Ирена Буланова

[Natali06 18 128]

Житній хліб

Згадався ранок у селі,
Сніданок світлий на столі 
І мамин хліб- пахуче жито,
В нім стільки літ уже прожито.
Та смак все ж той- пахучі трави,
Ранкові мамині заграви, 
Невтомні руки- житні злаки, 
На хлібі вироблені маки.
У смаку зір та божества,
Лишився спогад та нудьга 
І вишиванка на стіні,
І смутку жменька у вікні. 
Стара ряднина вкрила ліжко,
Лляна сорочка в перемішку 
Лежить- виблискують стібки,
Сидять горою подушки. 
Все так, як мама залишила 
І запах той не змиє злива, 
І сон мине- усе залишить,
До молока лиш хліба вкришить. 
Того, що мама напекла- 
Думки, думки! Несе ріка 
У ранок той, у те село,
Де так вже сонячно було. 
Вінок з кульбабок, чиста лава 
І мами, сонячна заграва, 
Де житній хліб, старенькі руки-
О Господи! Які ж то муки-
Ті спогади- святі роки,
Де молоді були батьки.

Aвтор: Леся Утриско

[Natali06 18 128]

Верніть мене в дитиство...

[Natali06 18 128]

Стихи, которые заходят в душу....

 

 Мережу вразив вірш відомого учасника українського гурту ТНМК Олександра Сидоренка про втрати України на Донбасі

 

На східному фронті сьогодні без змін

Все тихо, загинув лише один

А ми переходим до інших новин

Бо стільки цікавого в світі

Чекайте, як це загинув один?

Скажіть тоді, чий він був син

Добряче пожив чи був молодим?

Що бачив останньої миті?

Скажіть, не мовчіть: як звали його?

Того, для кого настало ніщо

Темрява впала на біле чоло

І більше не буде нічого

Діти на плечі не сядуть йому

І жити родині зі словом "чому?"

Роками ховати у собі війну

І не розірвати це коло

Одне лиш життя, один лише світ

Якого сьогодні закінчився звіт

Добре хоча б, що йому не болить

Нас може він цьому навчити

Але нам сказали: сьогодні - без змін

На східному фронті загинув один

Спробуйте жити серед цих новин

Коли стільки цікавого в світі.

 

*****

«УБеДе»
Він зайшов в «маршрутку» на зупинці
І, немов соромлячись себе,
Хлопець, у потертім камуфляжі,
Витягнув з кишені «УБеДе».
А водій, аж вирячивши очі,
Слиною по лобовому склі:
«Як мене вже всі ви задовбали!
Сунете ці «кірки» бойові!
Я пальне купую, запчастини,
Щоб вас задарма весь день возить?!
Почекаєш! Через півгодини
Сядеш в іншу. Якщо пощастить.»
Поряд дід поправив окуляри,
І мовчить як в рот води набрав.
З уст тонких не випустить і пари –
Його син ніде не воював.
Мужичок, навпроти мене мнеться,
(Видно похмелитися б йому).
Тільки гляне, зразу ж відвернеться.
Він не захотів йти на війну.
Ззаду он прищавий ПеТеУшник,
До вікна з байдужістю припав,
І спокійно поправля навушник.
(Татко «відкосив», не воював).
Збоку жінка, й хлопчики-політки:
«Ну то що ми їдемо, чи ні?!»
В неї чоловік на заробітках
У Росії, а не на війні.
Не здригалась, як дзвонив «мобільний»,
Не молилась потай від дітей.
Бо у неї «чоловік – цивільний».
Він заробить для сім’ї грошей.
І «маршрутка», що мовчала доти,
Загула. Хто цитькав, хто кричав.
Не сказавши навіть слова проти,
Хлопець вийшов. А я …. Промовчав.
Я боявся сварку розпочати,
Я оце цькування попустив.
Я боявся захистить солдата,
Що мене на Сході захистив.
Я дивився через скло на нього,
Чуючи як в скронях аж гуде.
А АТОшник, став біля дороги
І поклав в кишеню «УБеДе».
А мені аж вдарив жар в обличчя,
Я себе картав і зневажав,
Що не вийшов і не став в узбіччя
З хлопцем що за мене воював.

АВТОР : Сергій Коломоєць

[Natali06 18 128]

На все свій час і всьому воля Божа:
Навік залишити чи далі йти.
І часом плачеш: більш я вже не можу!
Візьми свій хрест – для Бога цінний ти.

Хоч огортає страх, смертельний відчай –
На Бога поклади свою журбу.
Молитвою і вірою засвідчуй
сердечну відданість добру.

 

І що б не сталось, звідки б не взялося,
прийми з подякою – бо все для нас.
Благословення золоте колосся
зійде з насіння віри. У свій час…

 

Ірина Зіньковська

[Явдоха 4 484]

Valery Zavodchikov Мы пытаемся подняться,
Из совкового болота,
Перестать себя бояться,
И не верить идиотам

Обещаньям, глупым сказкам,
И не жить самообманом,
Верить лицам, а не маскам,
Съехавшим с ума тиранам

И сегодня флаг надежды,
Поднимает Украина,
Мы не те, что были прежде,
Так что Слава Украине!!!

Слава воинам – Героям,
Волонтерам нашим – Слава!
Не вернувшимся из боя,
Жизнь отдавшим за державу

Пусть парад пройдет Победы
Мы восстали из руины
И на площади столицы
Грянет – Слава Украине!!! V.Z.

[Вит 144]

 

Учила бабушка меня:
«Нет, не течёт вода под камень,
А в печке не зажжешь огня,
Коль не заполнена дровами.

А если сладко хочешь спать,
Не уповай на Божью милость,
Соломку надо подстилать,
Да и следить, чтобы не сбилась.

Не смей — чужого не бери!
Своё - храни. Уж, как сумеешь.
А слёзы вытри, не реви,
От жалости к себе — слабеешь.

У Бога много не проси,
Но верь, что край придет — поможет.
Гнев неразумный погаси,
И на судьбу не злись, негоже.

Не жди, что кто-то принесёт,
Поди, возьми, ведь ноги держат.
А коль беда — то кто спасёт?
Сама хоть что-то сделай прежде.

Пусть боязно, пусть не с руки,
Другие могут — ты пытайся.
Глаза у страха велики —
Но всё получится — старайся.

А за обиды не держись —
Прощай их… Если бы я знала…»
Учила бабушка, а жизнь
Её науку подтверждала.

Анна Опарина

 

[Natali06 18 128]

То осінь…

Яскраві фарби розіллє довкола,
а потім скине листя все додолу,
лиш не зачепить смарагдОвих сосен,
то осінь, так малює осінь.

Перегорнувши дні в календарі,
відпустить на «курорти» журавлів,
і зробить небо тихим, безголосим,
то осінь, так чаклує осінь.

Накриє землю золотавими светрами,
легенько хмари розведе вітрами, 
І зазирне у неба зимну просинь,
то осінь, так шаманить осінь.

Шле вдруге літо бабине до нас 
і не зважає, що листопад, пізній час,
десь відчуває, що тепла іще не досить,
то осінь, так мольфарить осінь.

Веселі бджілки біля вуликів рояться, 
подібно, що морозів не бояться, 
в садах цвітуть троянди й досі
То осінь? Так панує осінь…

Л.Дмитерко
31.10.2018

[Natali06 18 128]

Очень  понравилось   и немножко взгрустнулось....

https://www.youtube.com/watch?v=WtSAvWVLyrc

[Natali06 18 128]

Я давно вже подарунків не чекаю, 
Виросла - не вірю у казки,
Та сьогодні попрошу у Миколая
Миру Україні принести…

Спокою і затишку родинам,
Щоб була любов поміж людьми,
Щоб в добрі зростали покоління,
І добро могли у світ нести!

Щоб дитина обійняла тата,
Жінка - чоловіка, сина – мати,
І щоб війни припинились всюди,
Я не хочу, щоб страждали люди...

Розумію, прошу так багато,
Та в дитинстві вірила в це свято.
А ми всі десь глибоко в душі
Залишаємось маленькими дітьми.

Може й справді віри нам бракує?
Віри в казку, віри у дива,
І, можливо, Миколай почує,
Й поверне нам віру у життя!

©Марія Скочиліс

[Natali06 18 128]

Я пригласила Жизнь свою на чай 

Я пригласила Жизнь свою на чай 
Поговорить со мною у камина.. 
А за окном кружил февраль 
Деревья разукрасил иней..  

Ну что ж, подружка, как дела? 
Как проживаешь свои годы? 
Спросила Жизнь и чаю отпила 
Взглянув в окно на непогоду...  

Как я живу? Да как умею.. 
Люблю,грешу и в бога верю.. 
Скорблю ,грущу и ненавижу, 
А иногда и выхода не вижу..  

Я Солнцу радуюсь, с дождём я плачу 
Я верую в добро , ловлю удачу 
Умею людям сострадать 
Обидчику могу я сдачу дать...  

Так что ж ты хочешь от меня? 
Спросила Жизнь , чуть голову склоня 
Живёшь как все и вроде всем довольна 
Так почему волнуешься невольно..?  

Добавив в чашку кипятка 
Жизнь подошла ко мне поближе, 
За плечи нежно обняла 
И стало на душе потише..  

Скажи мне, Жизнь, но только не тая 
Ведь знаешь ты с рождения меня.. 
Всегда ли ты со мною справедлива.. 
Быть может часто ты меня корила?  

Быть может что то не дала.. 
Быть может просто не хотела 
Со мною рядом быть тогда, 
Когда душа моя болела..?  

И заглянув в мои глаза  
Мне Жизнь с улыбкой отвечала: 
Всегда любила я тебя... 
Всегда тебя оберегала.  

Ты без присмотра не была 
К тебе я ангела прислала.. 
Невидимые два крыла.. 
С тобою шли все время рядом..  

Ты не пеняй ,подружка,на меня 
Быть может я строга излишне 
Но если б таковой я не была 
Что из тебя тогда бы вышло?  

Ну вот , молчишь..А значит я права 
Я для тебя всегда старалась 
Ты главное люби меня 
Ведь я твоей не буду дважды  

И долго я еще шепталась с ней, 
Притихнув у нее в объятьях.. 
А рядом ангел напевал 
Обняв крылом, что Жизнь прекрасна!

/ Конькова О.В/

[Natali06 18 128]

ОНА:

_____________________________________

Когда мне будет восемьдесят пять,

Когда начну я тапочки терять,

В бульоне размягчать кусочки хлеба,

Вязать излишне длинные шарфы,

Ходить, держась за стены и шкафы,

И долго-долго вглядываться в небо,

Когда все женское,

Что мне сейчас дано,

Истратится и станет все равно -

Уснуть, проснуться, или не проснуться.

Из виданного на своем веку

Я бережно твой образ извлеку,

И чуть заметно губы улыбнутся.

Вера Бутко

ОН:

____________________________________

Когда мне будет восемьдесят пять,

По дому буду твои тапочки искать,

Ворчать на то, что трудно мне сгибаться,

Носить какие-то нелепые шарфы

Из тех, что для меня связала ты.

А утром, просыпаясь до рассвета,

Прислушаюсь к дыханью твоему,

Вдруг улыбнусь и тихо обниму.

Когда мне будет восемьдесят пять,

С тебя пылинки буду я сдувать,

Твои седые букли поправлять,

И, взявшись за руки по скверику гулять.

И нам не страшно будет умирать,

Когда нам будет восемьдесят пять...

Вадим Зинчук

[Natali06 18 128]

 

Коли закінчиться війна,
Я розцілую всі ікони.
Присяду в хаті край вікна
І буду чуть церковні дзвони.

І буду гладити лице.
Сльоза покотиться — піймаю.
І кожен клаптик чебрецем
В душі своїй повистеляю.

І я наплачусь досхочу.
Сльозами вмию всі могили.
Зварю відвар із перстачу
І вип’ю келишок для сили.

І вип’ю другий, щоб від ран
Не залишилося і сліду.
Наллю наливки повний збан
І понесу її сусіду.

Ми будемо удвох мовчать.
Хміліти разом й тверезіти.
Ми будем пошепки кричать
І в небо кидать жовті квіти.

І сині айстри розцвітуть
На полі битви під Херсоном.
Червоні маки проростуть
Під Києвом над збитим дроном.

Коли закінчиться... Коли...
Усі говорять, що нескоро.
Але готую я столи
І промовляю — скоро, скоро.

Ще день, ще ніч. Та й ще зима.
А там весна і перші грози.
Коли закінчиться війна
Я вам нарву букет мімози!!!

Галина Потопляк. 

 

[musinka 1 976]

Із Одеси немовлятко Діва пеленає,

А нечистий скалить зуби,пекло відчиняє,
Вибрав Бог наш Україну,щоб за всіх терпіла..
І сьогодні на хмаринку ,пташечка злетіла.

Ти творив той світ,мій Боже,щоб діти страждали?
Щоб маленькі не пожили,а в рай відлітали?
А батькам навіщо жити,як дитинка в небі?
Лиш три місяці,о Боже а уже до тебе...

Розриває мені серце,що тут ще писати..
Довго,світе наш байдужий,будеш споглядати?
Та зневіра,як гадюка лізе по куточках,
А сирени розривають душу по шматочках.

Я не знаю задум Бога,бо ж проста людина.
Тільки миється сльозами бідна Україна.
Ми не маємо вже сили рідних хоронити.
Ну коли прийдеш мій Боже,тих катів судити?
 

Світлана Дубницька.