Скопійовано, але раджу прочитати . Слова дівчини з Києва.
''Майже 2 доби в нашому ЖК в Києві не було світла, води, опалення, Інтернету і мобільного зв’язку. Оскільки немає газу, а тільки електро плити, то й готувати ми не могли.
ЖК в нас дуже «молодий», мені здається 80% сімей з маленькими дітьми. І відповідно з маленькими тваринками. У дітей не було ані уроків, ані тренувань, ані гуртків.
Я піднялась на 13 поверх вже стільки разів, шо дупа моя як горіх, але мабудь кокосовий.
І знаєте шо?
Ми адаптувалися. Дітки читають і роблять уроки з фонариками. Замість освітлення в залі - гірлянда на батарейках. Свічки, суха їжа, яка не псується, запаси води.
Магазини і кав’ярні працювали на генераторах і кормили людей. Ніхто не закрився!
Люди гуртувалися і їздили в бювет набирати воду. Ввечері діти бавилися на майданчику, грали в сніжки. А вночі, попри льодяний дощ, комунальники виправляли і ремонтували все, що накоїли ті с***ки.
А на другий день блекауту люди так ломилися на роботу, шо зламали двері метро на Видубичах. Ніякої паніки, всі роблять що мусять робити і навіть більше.
Як воно жити декілька днів в 18 сторіччі? Складно, звісно.
кажуть що ті дебіли шо нас обстрілюють, вважають, що таким чином ми будемо згодні домовлятися. А в мене тільки одна думка була всі ці дні: господі, аби не почали домовлятися. Ми були цілковито відрізані від новин і не знали що коїться, але Боже, тільки не йдіть на поступки!
Відсутність світла, води, опалення, все можна пережити. Аби тільки без вас, недоробки.
Без вас всіх - гарних і поганих, тих, хто випускає ракети і віддає наказ їх застосовувати, хто «за мир і щоб не було війни», хто тихо сидить мовчки і поза політикою. Хто в москві або якомусь ще срані сидить в кафе в той час як мами в українських містах не можуть помити дітей і накормити. В той час як в реанімації зникає світло, ви падли плануєте новорічну відпустку.
Вода, опалення, світло, їжа і їх відсутність - проблема, яку можна вирішити. Ви - прокляття, моральне збочення.
В моєї бабушки були дуже влучні вирази, вона казала в деяких випадках «гиджуся»
Так от я гиджуся навіть з вами по сусідству жити. Сама думка, що за декілька сот кілометрів є кордон з орками, мене гидить.
Я гиджуся вимовляти слово «росія» і моя дитина гидиться і онуки будуть.
Я гиджуся що колись в дитинстві, коли ви приїжджали до нас на Запоріжжя купатися в морі і жерти нормальну їжу як не в себе, я заходила з вами в одне море.
Я гиджуся навіть заради приколу дивитися вашу тупу пропаганду. Я гиджуся навіть ржати з вас, бо ви убогі.
Я ходжу по Києву - святому місту - і навіть гиджуся уявити, як ми були на крок від того, шоб ви своїми гидотними ногами торкалися брущатки на Подолі!
Короче, сіль вам в очі, камінь на груди! І тьфу три рази в обличчя на захід сонця!
Слава Україні! 🇺🇦
Київ тримається і буде триматися 🇺🇦
Слава ВСУ, людям України, і енергетикам, комунальникам, ДСНС, лікарям і поліцейським!''
І тут в мене сльози. Мені пощастило-я народилась в Україні!
''Почти 2 суток в нашем ЖК в Киеве не было света, воды, отопления, Интернета и мобильной связи. Поскольку нет газа, а только электроплиты, то и готовить мы не могли.
ЖК у нас очень «молодой», мне кажется 80% семей с маленькими детьми. И в соответствии с маленькими зверьками. У детей не было ни уроков, ни тренировок, ни кружков.
Я поднялась на 13 этаж уже столько раз, что задница моя как орех, но наверное кокосовый.
И знаете что?
Мы адаптировались. Детки читают и делают уроки с фонариками. Вместо освещения в зале – гирлянда на батарейках. Свечи, сухая непортящаяся пища запасы воды.
Магазины и кафе работали на генераторах и кормили людей. Никто не закрылся!
Люди сплачивались и ездили в бювет набирать воду. Вечером дети играли на площадке, играли в снежки. А ночью, несмотря на ледяной дождь, коммунальщики исправляли и ремонтировали все, что натворили эти с***ки.
А на другой день блекаута люди так ломились на работу, что взломали двери метро на Выдубичах. Никакой паники, все делают что должны делать и даже больше.
Как оно жить несколько дней в 18 веке? Сложно, конечно.
говорят что те дебилы, которые нас обстреливают, считают, что таким образом мы будем согласны договариваться. А у меня только одна мысль была все эти дни: господи, чтобы не начали договариваться. Мы были полностью отрезаны от новостей и не знали что творится, но Боже, только не идите на уступки!
Отсутствие света, воды, отопления все можно пережить. Лишь бы без вас, недоработки.
Без вас всех – хороших и плохих, выпускающих ракеты и отдающих приказ их применять, кто «за мир и чтобы не было войны», кто тихо сидит молча и вне политики. Кто в москве или каком-нибудь еще ране сидит в кафе в то время как мамы в украинских городах не могут помыть детей и накормить. В то время как в реанимации исчезает свет, вы падали планируете новогодний отпуск.
Вода, отопление, свет, еда и их отсутствие – проблема, которую можно решить. Вы – проклятие, моральное извращение.
У моей бабушки были очень меткие выражения, она говорила в некоторых случаях «гижусь»
Так вот я презираю даже с вами по соседству жить. Сама мысль, что в нескольких сотнях километров есть граница с орками, меня брезгует.
Я презираю произносить слово «россия» и мой ребенок брезгует и внуки будут.
Я стыжусь когда-то в детстве, когда вы приезжали к нам на Запорожье купаться в море и жрать нормальную еду как не у себя, я заходила с вами в одно море.
Я презираю даже ради прикола смотреть вашу тупую пропаганду. Я презираю даже ржать над вами, потому что вы нищи.
Я хожу по Киеву – святому городу – и даже презираю вообразить, как мы были на шаг от того, чтобы вы своими брезгливыми ногами касались брусчатки на Подоле!
Короче, соль вам в глаза, камень на грудь! И тьфу три раза в лицо на закат!
Слава Украине! 🇺🇦
Киев держится и будет держаться 🇺🇦
Слава ВСУ, людям Украины, и энергетикам, коммунальщикам, ГСЧС, врачам и полицейским!''
И тут у меня слезы. Мне повезло-я родилась в Украине!