731 день лютого

[lana19 20 474]

 

 

[РАДУШКА 370]

 

Читаю, дивлюсь, знов читаю... Люди  пишуть пости, виставляють свої відео, коментують інших. Усюди спогади. Як ми пережили початок цієї війни. РІК! Пройшов вже рік. Нескінченний. Лютий довжиною в цілий рік. Весна, літо, осінь, зима... усе минуло якось непомітно, замасковане бескінечними обстрілами та, у рідкі дні затишшя, очікуванням чергового обстрілу. Ми усі стали експертами у розпізнаванні вибухів. Звідки, куди, чим... Ми навчились жити кожну мить. Зараз. Ми стали одночасно жорсткішими та м'якішими. Стали більш цінити  добро (чи мені так здається). Наша ненависть до ворога додає наснаги жити та чекати нашої Перемоги!

Знаю купу людей, які звернулись до Бога. Та не меньше людей, яки в нього вірити перестали. Але і ті і інші вірять в ЗСУ! Зізнаюсь. ЗСУ , наразі, і для мене  майже Бог. Бо, якби не вони, то де б була зараз Україна. Та чи була б

[спокусницЯ 6 485]

Ох, цей лютий...  "достать чернил  и плакать"

Раніше, до 14 року  було пов'язано з днем народження сестри ( якої нема з 1991 року)  після 2014 плакали з січня, а 20 числа лютого то було якимось адом... Я роблю торти, на замовлення, реву, дивлюсь телевізор цілодобово, постійно в  телефоні.   Здавалось то повний треш!

Але ж, лютий 2022 перебив і це... Напевно, лютий, на все життя залишиться ЛЮТИМ!

В мене він, лютий 2022, починався передчуттям війни, потім прийшла впевненість в тому, що  це неминуче станется і начебто я  була готова до цього... Я так думала. Прокинувшись 24, включивши телевізор, якийсь час я слухала і не могла повірити в те, що чую. І тільки коли зайшла в чат до дівчат, де прочитала про "у нас взриви"   я прокинулась. Ні, напевно навпаки, я втрапила в цей жахливий сон, в якому ми вже рік, від якого ніяк не можемо пробудитись. Бо і досі  важко  збагнути, що все те, що сталось, це наша реальність. Бо цього не могло бути ніколи, не з нами, не в 21 сторіччі.

Не можу читати спокійно спогади людей, за цей рік. Реву, постійно. Не можу спокійно  дивитись  фільми про цей рік. Реву,  в середині усе розривається від болю,  горя, ненависті і любові, любові до   тих, хто це все пережив і хто досі дає нам можливість бути, жити.  Так, Аня, ЗСУ тепер для нас це усе!!!!

Пережили той лютий, пережили рік, переживемо і цей лютий а там - 

Чекаю ВЕСНУ! Бо вечна то пробудження, а  нам дуже потрібно пробудитись, від цього  жахіття !  

[musinka 1 828]

Сьогодні четвер, 23 лютого - останній четвер цієї зими, яка на вулиці  намагається чи не в останнє показати свою силу. Рік тому, це був останній спокійний та тихий день, потім буде ранок 24-го...

Цей ранок запам'ятався усім українцям на все наше життя. Наша життя  поділилося на До війни і Війна прийшла в нашу хату. Ще звечора я ще не вірила що таке може статися. Била тривога, якесь не гарні тривожне передчуттіїя. Но я ще себе і других запевняла що таке не може статися.. Но оно сталося...

Прокинулися ми з мужем рано вранці, о 4.50 год, від страшних вибухів за вікном.  Зразу вмикнули телевізор і все стало ясно... З тієї хвилини все як у сні...Перші новини і перше нерозуміння того, що відбувається. Як це могло статися??? Шок...біль....розчарування...ненависть...злились в один комок і оселилися в серці..

Невже вже рік???

(

 

 

Змінено 23 лютого, 2023 користувачем musinka

[musinka 1 828]

Завтра рік як наша країна потерпає від злющого ворога, рідні мої, ми вистоїмо!!!

Змінено 23 лютого, 2023 користувачем musinka

[musinka 1 828]

[musinka 1 828]

[спокусницЯ 6 485]

[Юлькин 5 450]

Річниця...така страшна і ненависна річниця...хочеться багато написати і не хочеться нічого згадувати, що пережили...мабуть не тільки я сьогодні прокинулась о 5 і півночі не спала, пригорнувши до себе дитину.

Біль проймає все тіло щоразу, коли бачиш фото вбитого захисника, чийогось батька, сина і чоловіка і розумієш, скільки у нас залишається сиріт і вдов...для них цей біль у стократ сильніший. Ми перед ними в боргу, великому і невиплатному. І наше завдання до кінця життя пам'ятати це і зробити все, щоб ці смерті були не забуті і не марні. Царство небесне і вічна пам'ять Вам, наші соколи захисники! Дякую за наше життя.

Царство небесне і вічна пам'ять нашим українцям, загинувших від рук нелюдів кацапських.

Перемога буде болісною, але нашою і вона вже скоро!!! Слава Україні! Героям слава!

[fronya40 15 912]

Макс Бужанский А завтра была война.

Потом, очень многие, зачем то расскажут, что они всё знали заранее.

Я в это не верю, и они не верят, те, кто знал и поверил, уехали накануне, и не рассказывают об этом публично.

А остальные не верили.

Немыслимо в это поверить, даже сейчас, когда уже всё прошло перед нашими глазами, невозможно объяснить, как в это можно было поверить тогда.

В парламенте не верил никто.

Весь день 23 числа, с самого утра и до 10 вечера, все грызлись вокруг постановления о введении чрезвычайного положения.

Из за запятых спорили, оппозиция жестко по каждой букве шла, и никто, ни один человек не сказал, очнитесь, ерунда это всё, завтра они нападут, выбросьте эту бумажку бесполезную, нужно вводить военное положение.

Никто не сказал, все выступали от своих фракций, и я выступал от нашей, прыгал на костылях к трибуне, просил зал ввести в стране чрезвычайное положение.

А завтра была война.

И было всё, как во время войны.

Массовый героизм на фронте и в тылу, и позорные случаи "бегства за границу в женском платье".

Сто тысяч добровольцев, ушедших в ТРО, и гуляния улицами Вены и Дубая в цветах украинского флага, вечеринки с шампанским с плясками на столах в Куршавеле.

Мы жили, любили, ненавидили, боялись, боялись показать, что боимся, боялись перестать бояться, смеялись, плакали, грызлись до смерти и через час не помнили о том, что грызлись, не то что из за чего.

И слали деньги на нужды фронта.

Наша страна не сдалась.

Знаете, когда я собирался это написать, у меня крутились в голове слова о том, как много мы потеряли, как много сломано, как что то рухнуло, разбилось навсегда.

А когда сел писать обнаружил, что пишу совсем о другом.

Да ничего у нас не разбилось, разбилось у них.

Мы всё те же, мы всё с теми же, мы хотим всё того же, мы просто привыкли жить с мыслью о том, что если каждого из нас сегодня не убьёт ракета или снаряд, каждый из нас завтра утром улыбнется солнцу.

Это оказалось так много и так дорого, улыбаться солнцу по утрам, улыбаться друг другу, внукам расскажем потом, чтобы они рассказали своим внукам, а те своим.

Как мы улыбались, хоронили своих мертвых, вытирали слёзы и улыбались.

Как обнимались чуть ли не с незнакомыми людьми на улицах, когда наши освободили Харьковщину и Херсон, звонили друг другу, кричали в телефон, как безумные, мы оказались живыми людьми, даже те из нас, кто погиб!

А они нет.

Россия потеряла лицо.

Россия в этой войне навсегда потеряла лицо, и я не о международной арене, нет, это то они переживут, у них просто больше нет лица в принципе.

Одно на всех у всей страны, нет больше там никакой индивидуальности, одно на всех лицо, потерянное, одни на всех эмоции, одни страхи, одна ложь, одна кровь на руках.

И это уже навсегда.

Страна врагов, страна, в которой нет мирных жителей, страна, живущая одним огромным комплексом неполноценности, и пытающаяся им убивать.

Завтра была война.

И это завтра так и не закончилось ни для кого из нас, один бесконечный день с перерывами на сон.

Но это был наш день, они не прошли.

[Коник 258]

Ніколи не забуду цей ранок і не побачу за все що вони зробили!!!!

 

 

[Natali06 17 982]

Рік спротиву, рік болю, рік ненависті до  російських вбивць … Не забудемо! Не пробачимо! 

[справжня господиня 2 979]

 

[Ирина Шляховая 244]

Жили собі люди.

Жили собі в мирі.

Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.

Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,

А хтось у селі від тих міст недалечко...

Хтось хліб випікав.

Хтось дітьми опікався.

Хтось дім будував. Одружитись збирався.

Хтось мріяв про море, про подорож літом,

А хтось для окраси висаджував квіти...

Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини

Свої виставляв кольорові картини.

Хтось думав про вічне блукаючи парком,

А хтось все крутився знаходячи шпарку.

Хтось серце старе запускав по новому,

А хтось добирався до рідного дому.

Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.

Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.

Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.

Хтось справи вирішував всі полюбовно.

Хтось палко кохав.

Хтось не знав ще кохання,

А хтось від невдачі приймав покарання.

Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо,

А хтось вже роки рахував за плечима.

Хтось бачив себе у маленьких онуках,

А хтось тамувався в сердечних розлуках.

Хтось мчав на авто у незвідані далі,

А хтось залюбки напирав на педалі

Стежками рідненькими рідного краю

І тішився:« Кращого в світі немає...»

І все обірвалось...

За мить. За хвилину.

Насунула чорна війна на країну.

То ворог піднявши себе величаво

Собі щось надумав, що має він право

На долі людські, на людські почуття.

На землі чужі.

На безцінне життя...

Хтось дім залишав. Переборював втому.

А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.

Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.

Комусь народитись на світ не судилось.

Хтось тихо сидів у підвалах закритих,

А чобіт ворожий топтався по квітах...

Хтось Богу молився за брата, за тата.

Хтось сина свого проводжав воювати.

Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,

А хтось малював в чорних фарбах картину.

Хтось все необхідне складав для потреби,

Тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.

Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,

Свій краєць, чужому синочку і доні.

Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито,

А хтось в полі сіяв пшеницю і жито.

Хтось сіяв життя на смертельнім плацдармі.

Хтось п’яту добу на ногах у лікарні..

Витягував з пащі смертельної долю

Того, хто боровся за віру і волю.

За нашу любов до чарівного краю,

Бо кращого в цілому світі немає..!

Прийде перемога і згине навіки

Ворожий народ. Безіменний, безликий.

Гонимий він світом буде звідусюди.

І з часом, такого народу не буде.

Бо хто йде з війною на вільну країну

Той сам від ненависті своєї загине..!

/Галина Попова/

[irysska 1 046]

Скажу коротко....

Слава ЗСУ! Героям слава! Україна переможе! Смерть окупантам! Уся підо@русня, будь проклята на всі віки!

 

І будьте прокляті кацапи за те, що я майже рік починала ревіти, коли по радіо чула пісні, пов'язані з війною. Океан Ельзи, Макс Барскіх тощо. От просто де б не знаходилась, одразу сльози на очах. Лише останнім часом я цю емоцію опанувала і якось вже не реагую так гостро.

Будьте прокляті всі ті знайомі з форумів, які підтримали все це жахіття. Ці істоти, які виправдовують сво, заслуглвують лише одного - пекельних мук. Ті, хто заглядуть сюди, шпіонячи як пацюки, знайте, що ви істоти, потворні істоти. І я від всієї душі, в якій з 24.02.22 оселилася велика ненависть до кацапії, бажаю вам всього того, що пережили і переживаємо ми. А краще - просто здохніть, світ буде чистішим.

А Україна була, є і буде! Чуєте, шпигуни довбані? Слава  Україні, Героям слава! Батько наш Бандера!

[musinka 1 828]

[справжня господиня 2 979]

"У России есть давняя и непобедимая потребность превратить весь мир примерно в такой вот "натюрморт". Все и везде должно быть именно "так". "Гойда" - штука пахучая и все время требующая "выхода. Россия считает эту "гойду" своей высшей исторической миссией и видит в ней необъяснимую метафизическую красоту. Год назад Путин добавил в картину свои мазки. "Он выгадил войну и гордо вывалил ее под нос офигевшему человечеству". "Продукт" всех очень впечатлил. Путинская гойда воняла одновременно и гитлеровщиной, и ладаном, и шизофренией. Кремлевский диктатор был счастлив, но случилось непоправимое. Эта война за год рассказала миру абсолютно все о России. Война раздела ее и обнажила. Она сорвала тряпки бутафорской культуры и обшелушила фальшивую историю. Из "страны-загадки" РФ превратилась в страну-маньяка, в страну-питекантропа, в страну со столь серьезными "задержками в развитии", что особых шансов на дальнейшее существование у нее не осталось".

А. Невзоров, 24.02.23

 

[musinka 1 828]

  Не удалось сегодня  послушать пресс-конференцию  Зеленского. Сначала забыл, потом ушла на работу.

Прихований текст

Мамочки, взравы...много взрывов ... как кассеты и где-то рядом. И тревога запоздала. Вот целую ночь и день было тихо, проснулись мрази. Чтобы вам тварюки эти взрывы в вашу дупу вернулись, падлы конченные

Прервалась, пришлось опять от окна в укромный уголок забиться. На работе нет бомбоубежища или хоть  подвала , не говоря за бомбоубежище.

Итак,  о чем это я? О том что сейчас на работе просматриваю на Ютубе  отрывки с отчета о этой пресс-конференции. Ну и комменты читаю. Как плохо что на рашкастане еще не закрыли Ютуб. Сколько же мерости комментаторов просачивается в наши видео , лезут со своими комментариями поганными. Бесятся от злобы и бессилия.  Тошно читать, какого хрена вам над а эта прессконференция? Идите слушайте своё недоразумение бункерное, он вам много чего наговорил лапши навесил . 

И вдруг.... Вот это! Удивление! Прочитала и слёзы на глазах! Ведь еще оказывается нормальные Русские люди)))давно такого не встречала. 

Дякуємо! Вірш безподобний! Дякуємо за людяність незнайомий автор! Бог воздасть сторицею!

"Украинцы, в годовщину всего этого кошмарного, бесчеловечного безумия, позвольте от лица простого россиянина выразить вам всем искреннюю поддержку и солидарность. Хочу пожелать каждому из вас - держитесь и берегите себя!

Которые сутки пылают руины,

Поселки с землею ровняет броня.

Не падайте духом, народ Украины,

Поручик Зеленский, седлайте коня!

Пусть ваше единство, подарит вам силы,

Чтоб выстоять эти безумные дни.

Не падайте духом, народ Украины,

И помните люди, что вы не одни!

Не сломлена воля, не сломлена вера,

Вы духом единства, как прежде сильны.

Явились вы миру, достойным примером,

Борьбы за свободу, и счастье страны!

И мужество ваше, не знает предела,

В стремленьи за правду идти до конца.

И ваше святое и правое дело,

Сильнее сплочает пусть ваши сердца!

Пусть вьется под солнцем, ваш флаг желто-синий,

Пусть мир воцарится на вашей земле.

Не падайте духом, народ Украины,

Поручик Зеленский, держитесь в седле!

И верой, и духом, останьтесь едины,

Пусть ангелы неба вам жизнь сохранят.

Не падайте духом, народ Украины,

Поручик Зеленский, ни шагу назад! "

Змінено 24 лютого, 2023 користувачем musinka

[спокусницЯ 6 485]

Центр Дюссельдорфа зараз стоїть на колінах, над людьми лунає «Плине кача».

[спокусницЯ 6 485]

Ми переживаємо цей день... Я все думала, чому ж мені вчора так хрєново було? Ніч була майже без сну, з дрімотою... Сьогодні зрозуміла ці відчуття. Таке саме, рвуче з середини, безпорадне паршиве відчуття було в річницю після смерті сестри. Перша річниця, це ніби ти пройшов коло і повернувся знову в точку горя. Ні, ти не забув про нього за рік. Просто буденні справи тримають тебе на плаву. А от коли приходить день річниці, ти цей день присвячуєш спогадам, поринаєш, як у чорну воду в горе... Сьогодні такий день. Спогади, сльози, кава, сльози, спогади... 

Ми пережили цей день. Це наша данина! Виплакались, ще яскравіше навели ті шрами в пам'яті, щоб не забути, щоб не вибачити! 

Усім  життя! А ворогам смерть! 

[lana19 20 474]

24 февраля в 4 утра президент рф  в. ху..ло объявил о старте военной операции против Украины. Первые взрывы были в пригороде Киева примерно в 4. 20 утра

Я никогда не слышала эту песню полностью...

 

Только одну дату поменять ну и пару слов... остальное все верное

Двадцать второго июня, Двадцять четвертого лютого
Ровно в четыре часа Киев бомбили,
нам объявили
Что началася война.

Война началась на рассвете
Чтоб больше народу убить.
Спали родители, спали их дети Когда стали Киев бомбить.

Врагов шли большие лавины,
Их не было сил удержать,
Как в земли вступили родной Украины
То стали людей убивать.

За землю родной Батькивщины
Поднялся украинский народ.
На бой уходили все -все мужчины,
Сжигая свой дом и завод.

На бой уходили все -все мужчины,
Сжигая свой дом и завод.



Помните  Гансы и Фрицы путина мрази
Скоро настанет тот час
Мы вам начешем вшивый затылок,
Будете помнить вы нас.

Мы вам начешем вшивый затылок,
Будете помнить вы нас.

[спокусницЯ 6 485]

 

Рівно рік тому...

Добігає кінця цей страшний і важкий день, попереду страшна і важка ніч. Але чим далі, тим страху буде менше. Так, нам буде дуже важко, але точно не буде соромно. Українці, рідні мої, я пишаюся вами!

Юрій Кочевенко - офіцер ДШВ

 

 

[lana19 20 474]

РІК – авторський документальний проєкт Дмитра Комарова | Частина перша

 

 

 Частина друга

 

[lissaKi 3 626]

Гарик Корогодский 

2 д.  · 

КОГО ВЫ ХОТЕЛИ НАПУГАТЬ?

Айтишников, которые в первые дни марта доставляли инсулин вплавь, через Днепр, на себе, с риском для жизни, незнакомым людям в оккупацию?

ДядьВолодю в селе Черниговщины, не помню каком, который по ночам отстраивал свой дом:

– Десь в 5 вечора воно литае и бомбить. Низко литае, майже над домами. А я подвальчик обустроил, на трьох. Не, не бункер – погреб. Тут мы и ховаемся. А утром я дом и ремантирую, до 5. Так и живем, воно бомбить, я строю. Шо? Устал? Я нет. Земля устала, просела трохы. Хвундамент сместился, выключатель не на свому мисци. А люди выдержать, люди залезные.

Его вы хотели напугать?

Или моего редактора Лену?

Когда я понял, что «Лена редактор мариуполь» у меня в телефоне и Мариуполь из сводок новостей одно и то же, Лена не брала трубку. Она не отвечала 42 дня – столько провела под бомбежками, из них 3 недели в подвале. Потом был путь длиной в жизнь через россию, месяц там в ожидании сертификата на вывоз кота. Кот тот еще, мариупольский котяра. И поездка домой, в Украину, к дочери. С котом из подвала. Вам этого не понять.

Ее испугать? Или барбера из очереди в военкомат, в первые же дни? Юриста, ивентора, баристу? Кого?

Может, девочку Шелю, 6-летнюю сестру моего папы, которая погибла в Бабьем Яру от фашистов и которую вы повторно расстреляли 1 марта своей ракетой? Её?

Или Петра из Изюма, который каждый день в 14.00 готовит плов. В доме, который разбомблен, эту картинку видел весь мир – нет среднего подъезда. Нет и родных Петра – пропали без вести. Есть только плов в 14.00 на кухне, которой нет. Петр верит, пока есть плов – есть надежда, его родные вернутся. И с ним верит Изюм.

Или простого парня, который не знал, для чего он родился? Так бы и прожил, работу работал, женился-родил-умер. Но пришли вы с войной, парень взял оружие и стал для нас боженькой. Его?

Или дочку моей дочки, которая в 4 года на звук ракеты спокойно говорит «о, пидарасы».

Вы сделали для нас очень много. Объединили нацию. Наполнили жизни смыслом. Сделали то, что мы не могли за 30 лет и еще 30 бы не смогли.

Есть воины, которые ради Украины положили жизни.

Есть воины, которые сегодня в строю.

Они ангелы, они чемпионы, они боги.

Но после них для Украины никто не сделал больше, чем вы. Вы, пришедшие с огнем, и от огня же погибнете.

Вы пробудили много чувств.

Но есть два чувства, которые вы пробудить не смогли.

Одно из них страх.

Вас не боятся, никто.

Второе…

Щас я скажу что-то, за что мне будет прилетать много лет.

Я не испытываю к вам ненависти.

И не буду.

Слишком глубокое чувство для вас.

Что испытываю?

Брезгливость.

Вы как таракан в постели. Как плесень на хлебе. Как опарыш в туалете.

Недавно меня спросили друзья в Израиле, что еще должно случиться, чтоб я уехал из Киева.

Ничего не может случиться.

Мое место здесь.

И мне оно нравится, мое место.

В Киеве.

В Украине.

Дома, блядь.

#все_буде_зсу

Четвертый день полномасштабной войны. Шае год. На лице маска из собачьего говна и шоколадного торта. Шая счастлива.

 

[lissaKi 3 626]

За рік в нас з'явилися дивнії звички:
Купити ліхтарик, свічки, запальнички,
Читати новини щодня в телефоні,
Тримати запаси води на балконі,
Авто заправляти до повного баку,

І корм закупити на рік для собаки.
Очима шукати у місті підвали,
І вивчити вірш, той де «ми вас не звали»,
Усі документи тримати в порядку,
Носити у сумочці завжди зарядку.
За рік ми без світла навчилися жити,
Дрібницям найменшим так щиро радіти,
Казати «тримайся» і дійсно триматись,
А ще, ми навчились, як чорт, матюкатись.
Хто виїхав - той вдосконалив англійську!
Ми хейтимо все, що хоч трохи російське!
І кожен дорослий, і кожна дитина,
ГОВОРИТЬ так гордо: «А ми з України»!
Ми звикли в собі убивати тривогу,
Ми наче готові щомиті в дорогу...
Донатимо гривню і навіть валюту,
Ми звикли, що рік не кінчається лютий...
Ми звикли всі ліки тримати з запасом,
І брати важливі дрібнички на касі,
Нехай у авто завжди буде «заначка»:
Серветки, вода і сухариків пачка,
Така от з'явилась нав'язлива звичка:
Хоч я не палю та візьму запальничку...
 

Юлія Олефір