Leaderboard

Если принимать во внимание суверенитет страны и ее статус, то количество снова будет варьироваться. Существует еще 70 стран, которые, не являются полностью независимыми, но классифицируются как страны, поскольку имеют собственный выборный парламент, например, к ним относится Тайвань. Таким образом, кроме стран — членов ООН, существует несколько десятков не признанных или частично признанных, а также около 70 стран со спорным статусом, итого получается 266 стран мира. Список 193 стран — членов ООН обозначают индексом UN, расширенный список из 266 стран — UN+. РОССИЯНЕ! ВАМ СЛУЧАЙНО!!!!!!! НЕ КАЖЕТСЯ, ЧТО ВАМ ПОСТОЯННО!!! ВРУТ ? ВОВСЕМ!

І ми любимо суп-пюре з гарбуза. Тільки я запікаю гарбуз і цибулю на деці в духовці, потім блендерю, розводжу молоком (можна вершками, але мені вони зажирні), обов'язково мускатний горіх, червоний гострий перчик, трішки паприки, шавлія і фрикадельки! Фрикадельки дуже обов'язково! Це дуже смачно. Фото я вже на форумі виставляла, але іншого поки немає. Люблю подавати його в бульйонницях, дуже ефектно виглядає, і ще в центрі столу має стояти супниця, так, щоб можна було добавки досипати не встаючи)

Ингредиенты: Розклад на вінегрет вагою приблизно 1 - 1,3 кг Вода 35 мл (2 повн. ст.л.) Оцет 9% 17 мл (1 повн. ст.л. Цукор 8-10 г (1,5 -2 ч. л.) Сіль 5-6 г (1 ч. л.) Олія 60-80 мл Гірчиця 0,5-1 ч.л. Чорний мелений перець за смаком Метод Мій вінегрет. В силу обставин медичного характеру я роблю вінегрет тільки з вареної картоплі, маринованих огірків, вареної моркви та вареного буряка. Більше нічого не додаю, нам смачно. Але я, власне, про заправку вінегретну. Слово вінегрет у перекладі з фр. позначає оцет. Ось саме оцет і є основою того соусу, яким я заправляю вінегрет. У мисці з'єднати ВСІ ВКАЗАНІ (і масло теж) інгредієнти і ЗБИТИ (обов'язкова умова!) вінчиком до утворення ЕМУЛЬСІЇ. Полити вінегрет, перемішати. Дати постояти, смаки поєднаються. Через деякий час спробувати та довести до свого смаку. Олією можна полити більше, за смаком. Сіль залежить від того, які брали огірки та скільки їх додавали. Прошу не писати про те, що овочі краще готувати інакше, що краще додати те й інше... Робіть як звикли! Я це все знаю! Я поділилася ЗАПРАВКОЮ. Раніше ніяк не могла зрозуміти, чому в їдальні на роботі вінегрет такий смачний, а вдома теж смачний, але інший. І продукти такі, і співвідношення таке, а там смачніше. Поки що мені не розкрила секрет одна чудова шеф-кухар одного крутого кафе в Пітері (давно було, це Галя Собака Сіра). Повірте, вінегрет заграв новими фарбами! І ніякі огірки, ніяка квашена капуста не дають цього смаку, повірте моєму багатому досвіду. Просто спробуйте! Україна Дніпро Війна росії з Україною День 750

Ого. Колона РДК рухається територією росіі. IMG_3683.MP4

Так це вже гойда чи ще ні ? Так це ж все фейк 💯. А може вони біжать чергу на вибори займати? А насправді, бажаю цьому біомусору відчути всі ті "прелести" свого есвео, ненавиджу.

Ингредиенты: Тісто 1 склянка молока 1 ст.ложка цукру 1 ч. ложка з невеликою гіркою сухих дріжджів (я робила з 12г свіжих) 3 та 1/4 склянки борошна (*у мене пішло 3,5 склянки) 200 г вершкового масла (*я брала маргарин) Метод Масло/маргарин кімнатної температури перетираємо з борошном у крихту, додаємо все інше і замішуємо тісто. Тісто кладемо в кульок і півгодини в холодильник. Духовку розігріваємо до 180 градусів. Виймаємо тісто з холодильника (воно має почати розпухати у пакеті). Ділимо його на дві нерівні половини (одна трохи більше за іншу), Велику частину руками розподіляємо за формою, змащеною олією, залишаючи загнуті краї. На тісто рівномірно викладаємо начинку. Другий шматок тіста розкочуємо тонко і накриваємо зверху, защипуємо краї та наколюємо пиріг вилкою. Даємо вистоювання 15-20 хвилин, змастити яйцем. Печемо приблизно 30-35 хвилин за 180 град. Я люблю працювати спец. роликом для тесту, що робить таку сітку. Працюю їм давно, рука набита, як бачите. Тут лише особистий досвід. У начинці рибної відварений хек, відварена скумбрія, смажена цибуля, спеції. Рибний пиріг, точніше пироги. Пішли на замовлення, маленький праворуч їли ми з чоловіком. Дуже смачно! Україна Дніпро́ Війна росії з Україною День 750

Вітаю! ))))

Аня підсіла на гарбузовий суп-пюре. Ото зварить і думає - який наступний суп варити? А доїдає цей, та знов варить гарбузовий! Зараз йдуть у суп Хоккайдо. Поки це для Ані найкращий гарбуз для пюре. Звісно, там не тільки гарбуз, а багато усілякого (окрім картоплі, бо її майже не їм). Якщо потрібні складові та технологія, то напишу. Якщо ні, то так з'їм. Мовчки оце суп. склад (в мене, але можливі варіанти, звісно), - гарбуз (бажано несолодкий, з овочевих, з тих, що не мають характерного гарбузового смаку) почистити, порізати вільно невеликими шматочками - пастернак порізати вільно кубиками - коренева селера-порізати вільно кубиками - морква порізати вільно кубиками. Якщо гарбуз не яскравого кольору, то частину моркви натерти на дрібну тертушку та відкласти окремо Усї корені та гарбуз разом скласти до кастрюлі, залити водою чи бульоном (в Ані завжди вода, бо Аня на пенсії) та варити до м'якості. Поки оці овочі закиплять, порізати велику цибулину та спасерувати на чомусь (що є, чи що любите) та вкинути до отих овочей. Хай разом варяться. Мало не забула. Оту дрібну моркву вкинути до цибулі та пасерувати разом. Ну, якщо та дрібна морква вам треба Як усе стане м'яким, дати охолонути до теплого, перебити блендером до гомогенного стану, Долити води стільки, щоб стало не таким густим, але й не дуже рідким, бо Аня ніякою манкою той суп не загущає (але можна), дати закипіти, посолити за своїм смаком, вкинути, якщо бажаєте, якихось прянощів (дуже добре карі чи одну куркуму).В Ані кріп та петрушка. Інколи мелене листя хрону. Кажуть, туда треба сливки. Ніколи не додавала, чесно. Можна добрий плавлений сир. Його клала, як рідко виходило. Але, краще більше гарбуза того покласти, як для мене. УСЕ. Варю зазвичай вечором. То на другий день смачніше. А остання тарілка взагалі - язик заворачується. Додам. Можна у цей суп класти солодкий перець (свіжий, морожений, сушений), помідори (свіжі, сушені, морожені). Помідори пасеровала разом з цибулею. Перець варила разом з гарбузом На трилитрову кастрюлю в мене йде дві середні моркви, чи одна велика, велика цибулина, пастернака десь в половину від моркви, селери... ну, хто як любить. Десь в половину від пастернака. Можна взагалі без неї. Гарбуза (Хоккайдо)невелика гарбузячка. У нарізаному стані усе займе десь половину тої кастрюлі. Чи скоріше 2/3. Бо, коли розвариться, та блендернути, об'єм меньшає, а суп повинен бути густим. Тоді він ситний Фото супу у мене немає, але його дуже красиво намалював ChatGPT та сфотала Магда Україна Харків Війна росії з Україною День 750

Ингредиенты: Борошно пшеничне - 250г Молоко тепле жирністю 3,5% - 650 (700)мл Яйця - 4 шт. (розділити на білки та жовтки) Сіль – 0.5 (1) ч.л. Цукор – 1 ч.л. Розтоплене вершкове масло - 40 г Олія для змащування сковороди Метод Борошно просіємо у велику миску. Додамо молока. Ретельно розмішаємо, щоб не було грудочок. Додамо жовтки, сіль, розтоплене тепле вершкове масло. Ретельно вимісимо дерев'яною лопаткою чи ложкою. Додамо молоко, що залишилося. Кількість молока може трохи змінюватися - все залежить від вологоємності борошна, що використовується. Консистенція у млинця має бути схожа на консистенцію 1-2% кефіру. Накриємо тісто рушником або кришкою, залишимо для дозрівання на 1 годину. Тісто за цей час стане трохи густішим. За потребою можна розвести молоком. Через 1 годину Зіб'ємо білки з чайною ложкою цукру в міцну піну. Акуратно введемо білки в тісто. Більше тісто не заважаємо, інакше білки осядуть. Воно готове! Можна смажити млинці. Ці млинці підходять для того, щоб їх мачати у щось смачне, але не для фарширування - надто вже вони ніжні. Україна Одеса Війна росії з Україною День 750

Як швидко летить час! Форуму Борошно 10 років! Ми щиро хочемо подякувати всім нашим дорогим форумчанам. Все це було б неможливо без вас! Велика подяка вам, що ділитеся своїми приголомшливими рецептами, дивовижними МК, даєте дуже слушні поради! Читаєте, коментуєте, наповнюєте Форум корисною та цікавою інформацією. Дякуємо, що ви у нас є! Без вас нічого б не вийшло! Ви неймовірні!

Нема таких слів, щоб описати те, що діється десь там, у самому центрі мене. Одне бажання. Щоб усі ті, хто виправдовує це жахіття, яке творять з нами, жили довго. Дуже довго. Гниючи зсередини, вимолюючи смерті. Та щоб Бог, якщо він все ж таки є, не чув іхніх молитов.

Царство небесне всім невинно убитим сучасним фашистом пуйлом! Єдине побажання - всім смердючим кацапам передохнути. Від зародка до старого беззубого пердуна.

Кількість загиблих унаслідок ворожого ракетного удару по Одесі зросла до 20 осіб

Кількість загиблих в Одесі зросла до 16, - ОВА Також зросла кількість потерпілих. Їх вже 55, а 10 з них - у тяжкому стані. Кількість постраждалих внаслідок ракетної атаки РФ на Одесу зросла до 73 людей і вже 19 загиблих Число погибших в Одессе возросло до 16, - ОВА Также выросло количество пострадавших. Их уже 55, а 10 из них – в тяжелом состоянии. IMG_1332.MP4

Одеса, тримайся! Боже, коли вже скінчиться цей жах? Суча русня , коли ви вже згинете навіки? Дуже боляче від таких новин. Ці нелюди не мають не серця, ні души. І їх нічого не зупинить. Треба нашім бити по московії, по кремлю, по їхній кровавій площі А в цей час суча продажна сволота в Україні ізбирають президента русні .Ну це вже не входить ні в одні рамки. Ждуни хотять русні? Так нехай мандують до кацапів в їхні болотА, як це зробили такі як туська.

До 14 людей зросла кількість загиблих в Одесі, серед яких місцеві жителі, медик та рятувальник. Ще 46 людей, в тому числі семеро співробітників ДСНС, отримали поранення До 14 человек возросло число погибших в Одессе, среди которых местные жители, медик и спасатель. Еще 46 человек, в том числе семь сотрудников ГСЧС, получили ранения

Живы. Одессу обстреляли ракетами. Пишут - есть прилет/ты в жилой дом. Пишут о 35 пострадавших. Данные уточняются. На жаль, внаслідок російської ракетної атаки загинули фельдшер та співробітник ДСНС, які після першого вибуху приїхали надавати допомогу на місце. Серед медиків та рятувальників також є тяжко поранені. Загальна кількість постраждалих уточнюється, всім надається необхідна медична допомога. росія – країна-терорист. К сожалению, в результате российской ракетной атаки погибли фельдшер и сотрудник ГСЧС, которые после первого взрыва приехали оказывать помощь на место. Среди медиков и спасателей также тяжело ранены. Общее количество пострадавших уточняется, всем оказывается необходимая медицинская помощь. россия – страна-террорист. 433310306_7051750541618707_356409009197837484_n.mp4

10 років…. Наче вчора ми зібралися, щоб збудувати свій форум. А сьогодні нам вже 10 років! 10 років пролетіли , як один день. Дякую всім, хто з нами! Дякую за ваші рецепти, ваше тепло, вашу підтримку! Тільки разом ми сильніші!

В Винницкой области 2 человека погибли, еще четверо ранены в результате попадания беспилотника в жилой дом IMG_5931.MP4

«ОНИ СТРЕЛЯЮТ, А Я ИДУ…» #хроника2024 #сборникдва Человек, потерявший дом, взвалил на тачку оставшиеся пожитки и упрямо идет по городу, опустошенному Апокалипсисом. Вокруг обстрел. Куда он идет? Зачем? Его спрашивают, а он не может ответить. Он только знает, что больше ему ничего не страшно и ничего другого не остается. «Они стреляют, а я иду». Это Украина. Ей тоже больше ничего не оставлено. Я помню март 2022-го. Мы ходили на «Сирано де Бержерака» и останавливались в крошечном, любимом лондонском отеле “The Rookery” —18 век, скрипучие лестницы, мореный дуб и зеленые стены: это был задолго до того марта организованный Брэттом, подарок на мой день рождения … В Мариуполе полыхали дома, пламя вырывалось из окон квартир, с балконов, и какая-то иррациональная часть сознания не вмещала, нашептывала: этого не может быть, потому что не может быть никогда! Это, наверно, какая-то дьявольская компьютерная мистификация, а всех людей заранее эвакуировали. Ведь, если бить по жилому многоквартирному дому, могут погибнуть люди… Не могли же намеренно бить по людям… Люди сильно глупеют, когда мозг сталкивается с непостижимым. Наш номер был на чердаке, под самой крышей, эту часть Лондона когда-то уже сильно бомбили в ПРЕДЫДУЩУЮ мировую войну (тем февралем она перестала быть последней), и вдруг— отчетливое видение-молния— ракета прошивает хрупкий, обшитый антикварным деревом потолок. В телеграм-канале появилась совершенно реалистичная, крупным планом, фотография: собака выедает внутренности трупа, на котором видны остатки российской военной формы. Обглоданные реберные кости «освободителя», безумные глаза породистой, некогда явно домашней собаки…Это было первое мертвое тело, которое привело в состояние панической атаки —из комнаты вдруг выкачали весь воздух!— а потом уже подобное стало привычным ужасом новостей. …В «The Rookery” нам подали ужин в библиотеку: овальный стол, крахмальные салфетки, хрусталь, гипсовые, безглазые Цезарь и Аристотель. За этот ужин среди чумы сейчас стыдно. Наши мысли, и разговоры были о том, как именно эта тварь ударит атомной бомбой по Европе, в чем даже официанты почти не сомневались. Паники не было, была горечь. Паника—это когда есть возможность от опасности убежать. Бессилие —оно цвета того бетона, что стены мариупольских подвалов. Конец цивилизации пришелся на нас. Бедные наши дети: мы-то все уже видели… На следующий день мы вернулись из Лондона, а война все шла. Первая потрясшая новость: в мариупольском подвале от обезвоживания погибла шестилетняя девочка. Я очень сильно пережила смерть этой безымянной девочки, имени которой не знаю до сих пор. Я представляла ее в розовой шапке на фоне свинцово-грязного бетона. Я физически ощущала бессилие ее матери в темном, как склеп, бетоном подвале, что несколько дней, под грохот и свист вражеских снарядов, смотрела на умирающую дочку, которую она готовила к школе в сентябре…Их город обстреливал беспощадный, мерзкий враг, и воды не было. И мне казалось, что вот теперь-то, когда поймут, что происходит, этот кошмар остановят! Виделись улицы и площади российских городов, заполненные до отказа возмущенными толпами, требующими прекратить бессмысленное кровопролитие! Я ждала, и ждала, и ждала этих всемогущих толп. Напрасно. Их не было. Нас в супермаркетах пропускали без очереди: мы узнавали друг друга по гигантским тележкам, полным бутылок воды, детских смесей, лекарств, подгузником, одеял, и прочего, прочего… Отвозили на пункты приема, которые организовывали обычно британские поляки, и возвращались опять, наполняли все новые и новые тележки…Мой друг, хирург из госпиталя на юге Англии, организовал отправку большегрузов с медикаментами и оборудованием для операций, была рада помочь заполнять эти большегрузы. Вся семья переводила помощь через Красный Крест. Потом — волонтерство. Но все казалось, что россияне вот-вот опомнятся, и их армия прекратит убивать… В Лондоне туристы, как всегда, ходили с пластиковыми бутылочками: «врачи рекомендуют не менее полутора литров в день», и эти бутылочки вдруг приобрели трагический смысл. Мозгу, наверное, нужно время, чтобы осознать: мир рухнул, неважно, внутри этого обрушения ты или снаружи. Новостями набухала атмосфера, как кровью то одеяло с божьими коровками, которым были покрыты носилки с беременной женщиной, которой осколок снаряда разворотил весь таз. Она еще была жива, на тех носилках, когда ее снимал Мстислав Чернов, корреспондент «Ассошиэйтед Пресс», донесший до нас трагедию Украины и безжалостность ее врага. На кадрах, которые я видела в 2022-м женщина прикрывала рукой свой огромный живот, словно безнадежно его защищая, но увидев ее опять в фильме Чернова «20 дней в Мариуполе», я до конца поняла, почему: она пыталась почувствовать, прощупать, жив ли ее ребенок внутри. До этого фильма я почему-то думала, что женщина осталась жива, но рассказ хирурга больницы, куда привезли рожениц из разбомбленного роддома, разрушил мою иллюзию. «Она кричала «Убейте меня!», поняв, что ребенок мертв, она умерла от массивной потери крови, несовместимой с жизнью». Умерла ПОСЛЕ своего ребенка, даже в последней милости умереть первой ей было отказано... Когда ее несли на носилках, с бедрами, изуродованными железным осколком, ноги ее были неестественно вывернуты, и это напомнило мне фотографии убитой в Израиле девушки в грузовике, у которой тоже были так похоже и так же страшно, как у поломанной куклы, вывернуты ноги…Я не сравниваю ничего, кроме этого. Я больше никогда не смогу без содрогания смотреть на российский триколор (если в ту страну когда-нибудь придет осознание содеянного, первое, что следует сделать, это избавиться от этой кровавой тряпки, ассоциирующейся теперь у мира с мертвыми детьми). Не могу без содрогания смотреть на башни Кремля, даже на невинные туристические кадры Москвы, не смогу больше спокойно и радостно вспоминать наши поездки, все, что было связано с детством, юностью, доброй памятью, друзьями, прекрасными учителями — все это придется (пока не знаю, как!) отделить толстой водонепроницаемой перегородкой, как герметизируют отсеки в тонущих кораблях, отделяя затопленные от сухих. И буква Z навсегда впечаталась в сознание как «черная свастика в белом круге», и никогда уже, сколько живу, не будет иначе. А за два года случилось страшное: война стала нормой для всех. И, наверное, поэтому, когда смотрела бьющий током документальный фильм Чернова «20 дней в Мариуполе», который уже занял свое место в ряду исторических свидетельств преступлений против человечности, слушала тихий, спокойный, приглушенный голос за кадром (так переговариваются разведчики на боевом задании, чтобы не услышал враг), ловила себя на мысли, что к ужасу, потрясению и скорби подмешивается что-то еще. И поняла: я смотрю фильм с подсознательным, безотчетным чувством «подготовки»: что делать, как вести себя, как поступать, если ВОЙНА не остановится, пойдет дальше и явится к нам. Ведь война, ставшая нормой и зло, которому найдено благовидное оправдание, потому что так легче равнодушной совести, всегда идет дальше. Всегда. Крокодилу жертвуют первых в надежде, что он не доберется до всех. Но эта циничная и напрасная надежда. И никакой тут нет метафоры, а есть известный опыт ХХ века, прописанный в каждом школьном учебнике. Равнодушие совести— это анестетик, которым война, начавшая свой неостановимый марш, лишает воли к действию, разума и инстинкта самосохранения тех людей, которые могли бы ее остановить и не допустить собственной трагедии, но в плохой сценарий ОПЯТЬ не верят, не верят, не верят. Все, не могу больше, возьму тайм аут…Страшный фильм. Все мировые лидеры, особенно Трамп, Орбан и папа римский, польские фермеры, немецкие (и любые!) «путинферштееры» должны его посмотреть. А в Гааге его должны постоянно транслировать в камерах военных преступников, как в «Заводном апельсине» Берджеса. А в фильме Мстислава Чернова Человек, Потерявший Дом, потерявший все, идет и идет со своей тачкой пожиток- один по пустому городу, сквозь обстрел и густой, дымный, НАСТОЯЩИЙ апокалипсис. Куда он идет? Зачем? Его спрашивают, а он не может ответить. Он знает, что больше нечего бояться, все самое страшное уже видели его глаза, и ничего другого не остается, только идти. «Они стреляют, а я иду»,- говорит он. Это Украина. Ей тоже больше ничего не оставлено. И только Уинстон, когда-то спасший мир, ни о чем не спрашивал бы этого этого Человека: «Если понял, что идешь по аду, продолжай идти».